Як Україна судить російських окупантів за воєнні злочини
Це цитати з вироків, винесених українськими судами у справах про воєнні злочини. Так російські окупанти під час судових процесів пояснювали, чому порушили міжнародне гуманітарне право та скоїли злочини проти цивільних українців. Вони “щиро каялися” та запевняли, що не хотіли шкодити. Але статистика говорить про протилежне, зазначає СУСПІЛЬНЕ.
За даними Офісу генпрокурора, від початку повномасштабного вторгнення РФ і до кінця січня 2025 року в Україні зареєстровано 150 447 воєнних злочинів. За цей час до українських судів передали 543 обвинувальні акти за 438 статтею Кримінального кодексу — “воєнні злочини”.
Вироки винесли вже 141 людині, проте лише 19 росіян засудили очно. Решта отримали покарання заочно, за процедурою in absentia, тобто без присутності обвинуваченого у залі суду.
Чи означає це, що за тисячі воєнних злочинів нікого не покарають? Чи є шанси, що злочинці таки опиняться за ґратами і чи відбувають покарання ті, кого вже засудили не заочно? Редакція розслідувань Суспільного розібралася, як працює правосуддя над окупантами та що буде з вироками, які ухвалюються in absentia.
Один стріляв в охоронця, інший знущався з цивільних: справи росіян, яких очно судять на Київщині
Наразі всіх окупантів, які вчинили воєнні злочини в Україні, судять за статтею 438 Кримінального кодексу. Згідно з нею, до воєнних злочинів належать: жорстоке поводження з військовополоненими або цивільними, вигнання цивільного населення для примусових робіт, розграбування національних цінностей на окупованій території, застосування засобів ведення війни, заборонених міжнародним правом, інші порушення законів та звичаїв війни, що передбачені міжнародними договорами, а також віддання наказу на вчинення таких дій.
За такі діяння передбачене покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 8 до 12 років. Якщо ж злочин призвів до смерті, покарання вже — від 10 до 15 років позбавлення волі або довічне.
За 438 статтею з 30 вересня 2023 року в Ірпінському міському суді розглядають справу Ніколая Карташева — старшого навідника самохідної артилерійської установки “Нона-С” 1-ї самохідної артилерійської батареї 234-го десантно-штурмового полку. Його обвинувачують у вбивстві цивільного під час окупації Київщини на початку повномасштабного вторгнення. Це один з небагатьох випадків, коли лава підсудних у справі про воєнні злочини непорожня.
Російський військовий Ніколай Карташев під час розгляду справи в Ірпінському міському суді. Cуспільне
Десантник народився 13 травня 2002-го у місті Гуковому Ростовської області. За інформацією з російських ЗМІ, закінчив 9 класів, вищої освіти не має. Навесні 2021 року його призвали служити “родінє”. Вже у серпні він підписав контракт, а за кілька місяців до 20-річчя перетнув український кордон з білоруської території та опинився на Київщині.
Після п’яти місяців війни, як повідомляють російські ЗМІ, посилаючись на рідних Карташева та самого окупанта, він дезертирував і втік у рідну Ростовську область. Але вже у січні 2023-го вояка знову опинився в Україні. Його відправили під Кремінну на Луганщині після того, як присудили рік умовно за самовільне залишення місця служби.
У лютому 2023-го він потрапив у полон. Під час допитів розповів про події на Київщині.
За версією обвинувачення, 27 лютого 2022 року Карташев з іншими військовими РФ (Дмітрієм Антоннікавим, Русланом Гаршковим, Дєнісом Монаховим та Артьомом Дєркачьом) рухався колоною вулицею Вокзальною у Бучі. Тоді ж по радіозв’язку командир його підрозділу Вадім Цвєтков наказав ідентифікувати всіх людей у чорному як ворогів. У цей момент окупанти помітили беззбройного охоронця супермаркету “Новус” Валерія Колтунова. Чоловік був одягнений у темний одяг. Росіяни відкрили вогонь. Куля влучила в праву легеню чоловіка, що згодом призвело до його смерті.
Від початку розслідування Карташев співпрацював зі слідством та визнав провину.
Під час судового засідання 21 січня 2025 року у розмові з суддею Яною Шестопаловою він повторно підтвердив винуватість, але відмовився давати показання.
Карташев слухає обвинувальний акт, який зачитує прокурор під час засідання 21 січня 2025 року в Ірпінському суді. Cуспільне
Справу Карташева розглядають понад рік. У листопаді 2023-го Ірпінський суд повернув прокуратурі обвинувальний акт через порушення презумпції невинуватості — правового принципу, за яким особа, обвинувачена у злочині, є невинною, поки зворотне не доведуть у суді.
Ірпінський суд мотивував це рішення тим, що акт містив інформацію про інших російських військових, причетність яких до злочину не довели.
Прокурор подав на це рішення апеляційну скаргу. У лютому 2024 року її задовольнили та скасували рішення першої інстанції. Але через зміну адвоката та дві заміни в колегії суддів розгляд справи у січні 2025-го розпочали повторно.
Окупанту інкримінують частину 2 статті 438 Кримінального кодексу України, санкція якої передбачає від 10 до 15 років позбавлення волі або ж довічне. Втім, за словами Михайла Нечиталюка — прокурора, що веде справу, про строк покарання говорити зарано:
“Ми почали досліджувати письмові докази та інші документи, здобуті під час досудового розслідування. Далі — допит свідків та Карташева, якщо він захоче свідчити. Щодо санкції я не визначався, бо до цього ще далеко. У мене два томи матеріалів, шість годин відеозаписів та шість свідків. Як на мене, з такою швидкістю процесу до вироку ще далеко”.
Суддя-спікерка Яна Шестопалова пояснює повільний розгляд справи завантаженістю Ірпінського міського суду та недостатньою кількістю суддів.
Наразі 22-річний росіянин свідчити у суді та спілкуватися зі ЗМІ відмовляється. Також, за словами прокурора, він не відповідає на листи матері.
Ми зателефонували батькові окупанта Євгєнію Карташеву. Він повідомив, що востаннє син виходив на зв’язок у травні. Звинувачення у вбивстві, які інкримінують Миколі, заперечує: “Убити цивільного він не міг”.
Участь сина у війні проти України батько коментувати відмовився.
Андрєй Мєдвєдєв у залі Ірпінського міського суду 12 лютого 2025 року. Cуспільне
А це — єфрейтор Андрєй Мєдвєдєв. Його справу теж слухають в Ірпінському міському суді. Старшого стрільця-розвідника 1-го батальйону 104-го десантно-штурмового полку підозрюють у фізичному насиллі над цивільними жителями Ірпеня під час окупації у 2022-му.
Окупант народився 26 лютого 1990 року у селі Матіному Тверської області. За даними Нацполіції України, останні 10 років життя присвятив війнам: Сирія, Крим, Луганська, Донецька, Київська та Херсонська області. Улітку 2022-го про його заслуги перед “родіною” розповідали російські пропагандистські ЗМІ. Нижче наводимо цитату з газети “Воєнний вєстнік”:
“Просуваючись населеним пунктом в умовах щільної міської забудови під безперервним вогнем противника, єфрейтор Андрєй Мєдвєдєв виявив і вогнем з гранатомета знищив пікап із встановленим на ньому мінометом і два пости-спостереження противника, чим забезпечив оперативне просування основних сил. Мужні та професійні дії єфрейтора Мєдвєдєва дозволили російському угрупованню розвинути наступ”.
Опис “подвигів” окупантів у російській пропагандистській газеті “Воєнний вєстнік”. Скриншот із сайту видання
Вже за кілька місяців після “подвигів”, у вересні 2022 року, десантник потрапив у полон на Херсонському напрямку. Перед цим він отримав кульове поранення у ліву ногу та втратив частину безіменного пальця на правій руці.
Андрєй Мєдвєдєв під час слідчого експерименту показує рух колони російських військових у Бучі. Скриншот з відео Нацполіції
Слідчі з’ясували, що Мєдвєдєв причетний до декількох епізодів знущання з цивільних під час окупації Київщини у 2022 році.
3 березня на території Ірпінського військового госпіталю окупант помітив двох чоловіків. Без пояснень направив автомат їм в обличчя та наказав стати на коліна, притиснувши голови один до одного. Потім Мєдвєдєв щонайменше двічі вистрілив у повітря біля українців, імітуючи страту.
4 березня, як встановило слідство, Мєдвєдєв перебував у Бучі, де разом з іншими російськими солдатами затримав шістьох цивільних чоловіків, двоє з яких мали інвалідність. Українців били та погрожували розстрілом, вимагаючи викрити місце перебування воїнів ЗСУ. Збагнувши, що чоловіки не знають нічого, окупанти закрили їх у холодному підвалі та грозились кинути туди гранату. За словами одного з потерпілих, Мєдвєдєв сказав, що вистрелить йому в коліна.
18 чи 19 березня 2022-го (точнішу дату слідство встановити не змогло) російські військовослужбовці проникли на територію приватного будинку в Ірпені. На той момент там перебували охоронець і садівник, які доглядали за обійстям. Під час допитів Мєдвєдєв щонайменше двічі вдарив одного з чоловіків, а також імітував його розстріл.
З березня 2023 року справу росіянина розглядає Ірпінський міський суд. Проте, за даними Медійної ініціативи за права людей, засідання частіше переносили, ніж проводили. Так, наприклад, у 2024-му з 21 призначеного засідання відбулося 11, але докази досліджували лише на чотирьох з них, у решті випадків продовжували запобіжний захід. Причини перенесення були різні: не зібралася колегія суддів, не приїхала перекладачка, не прийшов адвокат, не змогли увімкнути відео, що є доказом у справі і т.д.
12 лютого 2025 року суд продовжив досліджувати відеодокази, зокрема запис допиту потерпілого, якого утримували у холодному підвалі та піддавали фізичному насиллю.
Після перегляду адвокат росіянина Кирило Шурхно заявив, що надані прокурором матеріали не підтверджують провину Мєдвєдєва:
“Ваша честе, ми вже яке засідання поспіль досліджуємо велику кількість доказів. І я, і мій підзахисний не можемо зрозуміти, яке відношення останній має до вказаних подій. Ми оглянули відеозаписи з місця, запис допиту потерпілого — і будь-якого натяку на прізвище Мєдвєдєва, або опису його зовнішніх ознак в цих слідчих діях не зафіксовано. Потерпілий зазначає, що навіть не бачив тих осіб, з якими перебував у полоні. Він не запам’ятав своїх друзів по негоді, а як він міг запам’ятати Мєдвєдєва, мені не зрозуміло”.
Засідання закінчилося тим, що суд продовжив на 60 діб запобіжний захід окупанту у вигляді тримання під вартою.
У розмові з нами прокурор Артем Яковенко, який веде справу, повідомив, що є запит на обмін Мєдвєдєва.
Відповідно до статті 201-1 Кримінального процесуального кодексу України, запобіжний захід можна скасувати, якщо уповноважений орган ухвалив рішення про передачу підозрюваного чи обвинуваченого на обмін як військовополоненого. Тобто Мєдвєдєв може повернутися до Росії до того, як отримає вирок.
Наразі Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими не підтвердив нам інформацію про його можливий обмін.
До слова, Мєдвєдєв в іншій справі про воєнний злочин проходить як свідок. 5 березня 2022 року він бачив, як військові з його 104 полку розстріляли два цивільні авто на вулиці Леха Качинського у Бучі. Тоді загинули Маргарита Чикмарьова та двоє її синів: 4-річний Клим і 9-річний Матвій. Андрій Мєдвєдєв назвав імена пʼятьох військових, що причетні до розстрілу.
Редакція розслідувань Суспільного у 2022 році у фільмі “Буча 22” першою встановила, що за розстрілом сім’ї Чикмарьових стоять російські десантники зі 104 полку. У 2023 році редакція у фільмі “Буча: Екіпаж 111” завдяки показам Мєдвєдєва назвала імена ймовірних вбивць родини.
Військовополонений Мєдвєдєв під час слідчого експерименту. Скриншот з фільму “Буча: екіпаж 111”
Очні вироки воєнним злочинцям, винесені з початку великої війни
За допомогою реєстру судових рішень ми встановили 11 російських окупантів з 19, яких очно засудили за 438 статтею.
Серед них — Вадім Шишимарін, командир відділення четвертої гвардійської танкової кантемирівської дивізії Московської області. Він став першим росіянином, якого Україна очно засудила за вбивство цивільного.
Вадім Шишимарін під час судового засідання. Cуспільне/Тарас Ібрагімов
Шишимарін народився 17 жовтня 2000 року в Усть-Ілімську Іркутської області. У багатодітній родині, де не було батька, був найстаршим братом. Після строкової служби у 2020-му підписав контракт з Міноборони РФ. Як сам сказав під час допиту СБУ, зафіксованому на відео, зробив це, щоб “матеріально підтримати матір”.
За даними слідства, 27 лютого 2022 року ЗСУ розбили колону російської техніки на Сумщині. Спершу група окупантів, де, крім Шишимаріна було ще четверо росіян, рухалася пішки. Згодом вони відібрали авто у цивільного, а дорогою до села Чупахівки помітили 62-річного Олександра Шеліпова, який розмовляв телефоном і вів біля себе велосипед.
Як стверджує Вадім, невідомий йому військовий, який теж перебував з ним в авто, начебто наказав йому ліквідувати чоловіка. Бо нібито той міг здати їхнє місце перебування українським військовим.
Шишимарін відкрив заднє вікно і здійснив 3-4 постріли з автомата. Від отриманих травм українець помер.
Під час судового засідання Шишимарін заявив, що вбивати цивільного не хотів, а “зробив це, щоб від нього відчепилися”.
Солом’янський районний суд Києва присудив йому довічне позбавлення волі. Втім адвокат подав апеляцію, і вже Київський апеляційний суд пом’якшив покарання до 15 років у в’язниці.
У липні 2024 року в інтерв’ю “Укрінформу” Юрій Бєлоусов — керівник Департаменту протидії злочинам, вчиненим в умовах збройного конфлікту, повідомив, що Шишимарін відбуває покарання на території України.
Радік Гукасян після того, як потрапив у полон, дає інтерв’ю українському блогеру. Скриншот з ютуб-каналу Володимира Золкіна
Ще одним очно засудженим окупантом є Радік Гукасян — механік-водій 7 роти 3 батальйону 331 парашутно-десантного полку. Як він сам розповідав в інтерв’ю блогеру Володимиру Золкіну, за походженням він — вірменин. У 2019 році у складі російської армії брав участь у війні в Сирії. Через три роки приїхав воювати в Україну.
Відомо, що у період з 28 лютого по 5 березня 20220-го — більш точну дату слідчі не змогли встановити — Гукасян перебував на дорозі між селами Бабинці та Здвижівка у Бучанському районі Київської області. Тоді ж, виконуючи наказ заступника командира роти, розстріляв авто, яке їхало тим шляхом. Куля влучила в голову водію, що і стало причиною смерті. Тіло чоловіка окупанти закопали неподалік дороги.
Також слідчі встановили, що Гукасян вкрав в одному з будинків Бучанського району портативну ігрову консоль “Sony Playstation”.
Під час розгляду справи у Бородянському районному суді окупант заявив, що “щиро кається”. У квітні 2024 року за два воєнні злочини йому присудили 12 років позбавлення волі.
Навесні 2024-го у розмові з журналістами “Слідства.інфо” адвокат Гукасяна заявляв, що його підзахисного подавали на обмін щонайменше шість разів.
Танкіст РФ Міхаіл Куліков, який обстріляв з танка багатоповерхівку у Чернігові. ФОТО: Суспільне Чернігів
Міхаіла Кулікова, оператора-навідника танка 35-ї окремої гвардійської мотострілецької бригади, очно судили за те, що стріляв з військової техніки по цивільній інфраструктурі.
26 лютого 2022 року його екіпаж рухався вулицями Чернігова. Тоді командир танка наказав вистрілити у бік багатоповерхівки, бо нібито помітив там ДРГ. Куліков вистрілив у напрямку будинку осколково-фугасним снарядом. Обійшлося без загиблих. Тож Деснянський районний суд Чернігова присудив Кулікову 10 років позбавлення волі.
Очно судили також військових з приватної військової компанії “Редут” — Руслана Колєснікова та Міхаіла Іванова, і двох вояк з 16-ї окремої бригади головного управління генштабу РФ Валєнтіна Бича та Максіма Вольвака. У серпні 2022 року під час окупації Ізюмського району на Харківщині ці четверо росіян, виконуючи наказ командира підрозділу, викрали трьох учасників АТО. Чоловіків утримували у триметровій ямі, допитували, застосовуючи психологічне та фізичне насилля, щоб змусити видати інформацію про жителів Борової Ізюмського району, які брали участь в антитерористичній операції.
У січні 2023 року Котелевський районний суд Полтавської області присудив росіянам по 11 років позбавлення волі.
Яма, де четверо російських окупантів утримували українців, які брали участь в АТО. Факти
У березні 2022 року на Чернігівщині танкіст 35-ї окремої гвардійської мотострілецької бригади Ніколай Філатов, погрожуючи автоматом, забрав у цивільного золотий ланцюжок з хрестиком.
Під час судового процесу Філатов покаявся та заявив, що йому соромно за скоєне. Йому присудили 8 років і 6 місяців позбавлення волі.
Росіянин Сєрґєй Захаров на судовому засіданні у його справі. Судовий репортер
Сєрґєй Захаров, командир стрілецького відділення 15-ї окремої мотострілецької бригади, у лютому 2022 року під час окупації Київщини проник з іншими росіянами до приватного будинку та обікрав його. Взяв каблучки, сережки та ланцюжки на суму понад 13 тисяч гривень.
У серпні 2022 року Шевченківський районний суд Києва призначив йому покарання у вигляді 12 років позбавлення волі. Втім, відповідно до ухвали суду, у листопаді 2022-го Захарова звільнили від покарання та віддали Координаційному штабу на обмін. За свій злочин він відсидів менше ніж два місяці.
Іванов (праворуч) та Бобикін (ліворуч), які обстріляли населені пункти Харківської області. фото: Суспільне Полтава
Очно засудили також водія-зарядника бойової машини “Град” Алєксандра Бобикіна та навідника цієї ж техніки Алєксандра Іванова. 22 та 24 лютого 2022 року вони, перебуваючи на території Бєлгородської області РФ, з “Граду” обстріляли Харківську область.
Згодом обоє перетнули кордон та почали атакувати Харківщину вже з української території. Снаряди влучили у житлові будинки в Козачій Лопані та у ветеринарний ліцей під Дергачами.
У травні 2022 року Котелевський районний суд Полтавської області обом присудив по 11 років та 6 місяців позбавлення волі.
11 листопада 2022-го до Шевченківського районного суду Києва надійшло клопотання про звільнення Іванова від відбування покарання. Його ініціював Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими. Суд звільнив росіянина та передав Коордштабу для обміну. За обстріл Харківщини він відсидів шість місяців.
Наразі Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими не відповів на запит Суспільного, кого з засуджених за воєнні злочини росіян віддали на обмін, а хто таки відбуває покарання в Україні.
Заочних вироків у дев’ять разів більше
Справи, про які ми розповіли вище — винятки, коли окупанти були присутні під час правосуддя над ними. Проаналізувавши 80 вироків українських судів першої інстанції, які доступні у реєстрі судових рішень і винесені від початку повномасштабного вторгнення щодо воєнних злочинів росіян, ми з’ясували, що лише вісім з них — очні. 72 справи розглядали без присутності обвинувачених росіян.
Найбільше процесів in absentia проводили щодо окупантів, які, як встановило слідство, розстрілювали цивільні авто, катували та морально знущалися з цивільних, а також використовували людей як живий щит. Йдеться про 58 таких справ.
Одна з них — справа заступника начальника управління федеральної служби військ національної гвардії РФ по Чечні Даніїла Мартинова. За його наказом окупанти перетворили пацієнтів та працівників психоневрологічного інтернату у Київській області на “живий щит”.
У період з 5 по 15 березня 2022 року Мартинов та його підлеглі облаштували позиції на території Бородянського психоневрологічного інтернату. 500 людей у закладі, з яких 14 дітей, опинилися без достатньої кількості харчів, води та медикаментів.
У вироку йдеться, що директорка інтернату під час судового засідання заявила, що від початку бойових дій на Київщині та до 13 березня 2022 року, коли відбулася евакуація, у закладі померли щонайменше девʼятеро людей.
Також керівниця розповіла, що озброєний Мартинов змушував її на камеру дякувати військовим РФ. На запитання жінки, за що саме вона має бути вдячна, Мартинов вигукнув: “За те, що живі”.
Рамзан Кадиров (праворуч) та Даніїл Мартинов (ліворуч) під час нагородження останнього грамотою. Скриншот з сайту “Дзен”
За інформацією з російських ЗМІ, Мартинов входить до близького оточення очільника Чечні Рамзана Кадирова. Ба більше, Кадиров нібито вважає його “справжньою знахідкою” для чеченського силового блоку, адже Мартинов довгий час тренував тамтешніх силовиків, а також заснував університет спецназу.
У вересні 2024 року Бородянський районний суд заочно призначив Мартинову 11 років позбавлення волі. Станом на 7 березня 2025-го цей вирок не набув законної сили, оскільки наприкінці минулого року адвокат окупанта подав апеляцію. Відповідно до відео з офіційного телеграм-каналу Кадирова, обвинувачений Мартинов на початку жовтня 2024 року перебував на території Чечні.
Мартинов (крайній справа) разом з Кадировим приймають в Чечні російського міністра з цивільної оборони. Скриншот з відео
Ще одна заочна справа — Владіка Нєбієва, молодшого сержанта 94-го полку оперативного призначення Росгвардії. Правоохоронці з’ясували, що у період з липня по серпень 2022 року Нєбієв систематично ґвалтував жительку окупованої Херсонщини, погрожуючи покликати товаришів по службі для групової наруги, якщо вона чинитиме опір.
Окупант не припиняв сексуальне насильство над жінкою навіть, коли вона скаржилася на погане самопочуття та просила зупинитися. Він також змушував її приймати ліки невідомого походження, після яких стан потерпілої лише погіршувався.
Окупант Владік Нєбієв, який ґвалтував мешканку окупованої Херсонщини. Телеграм-канал адміністрації Сулейман-Стальського району
Напередодні українського контрнаступу восени 2022-го Нєбієв втік з правого берега Херсонщини. Як повідомляло “Слідство.інфо”, у 2023 році він повернувся до Росії, де отримав подяку за “подвиги”. У телеграм-каналі адміністрації Сулейман-Стальського району, що у Дагестані й звідки злочинець родом, ми знайшли пост, присвячений цій події. Далі наводимо цитату з допису:
“Він — гордість для всіх жителів нашого району! Висловлюю щиру подяку його батькам, які виховали справжнього захисника вітчизни, а також усім, хто прищеплював йому найкращі людські, духовні та моральні якості, формував у ньому почуття справжнього патріотизму та любові до батьківщини”.
У квітні 2024 року Великоолександрівський районний суд Херсонської області визнав Нєбієва винним та заочно призначив йому покарання у вигляді 12 років позбавлення волі. Наразі у відкритих джерелах немає інформації, де перебуває ґвалтівник.
Виклики заочного судочинства
Українське законодавство передбачає розслідування та притягнення до відповідальності за воєнні злочини в рамках спеціального кримінального провадження за відсутності підозрюваного чи обвинуваченого, тобто in absentia. Ця процедура реалізується як спеціальне досудове розслідування.
Адвокат, керівний партнер АО “Амбрела” та експерт ГО “Медійна ініціатива за права людини” Андрій Яковлєв пояснює, що досудове розслідування та судове провадження in absentia здійснюється на підставі ухвали слідчого судді щодо підозрюваного, який переховується на тимчасово окупованій території України, на території держави-агресора або оголошений у міжнародний розшук.
“Повістки про виклик підозрюваного надсилаються за останнім відомим місцем його проживання та публікуються в загальнодержавних медіа та на офіційному вебсайті Офісу генпрокурора. З моменту оприлюднення підозрюваний вважається належним чином ознайомленим з її змістом. Суд може розглядати справу за відсутності обвинуваченого, якщо він отримав повідомлення про підозру та мав можливість ознайомитися з матеріалами, або його місце перебування невідоме чи він ігнорує виклики”, — додає експерт.
Оголошення в “Урядовому кур’єрі”, за допомогою яких окупантів інформують про підозру та виклик до суду. Скриншот із сайту газети
Для інформування Україна також використовує публікації в “Урядовому кур’єрі”, що, за словами Яковлєва, є формальним сповіщенням і створює ризик, що інші країни можуть не визнати український заочний вирок і відмовитися від його виконання:
“В Україні є частина 7 статті 602 Кримінального процесуального кодексу. Вона говорить, що коли до нашого суду звертається іноземна держава і просить виконати рішення, ухвалене за процедурою in absentia, ми не приймаємо до виконання це рішення, якщо обвинувачений не був повідомлений і йому не було вручено вирок для оскарження. Тобто у нас високі вимоги до прийняття таких документів від інших країн, але чи робимо ми самі це? У нас є “Урядовий кур’єр”, який ніхто, напевно, не читає”.
На думку експерта, Україні варто перейняти досвід того, як, наприклад, Нідерланди інформували обвинувачених у справі збитого боїнга МН17. Країна не просто надіслала повідомлення через кур’єрську пошту, соцмережі, електронні листи, телефонні дзвінки, а й створила спеціальний сайт, де можна було стежити за судовим процесом.
Наступний аспект, що теж, за словами Яковлєва, наразі недосконалий, — це право обвинуваченого на перегляд вироку після затримання. У міжнародній практиці заочні вироки визнаються, якщо не обізнана з судовим рішенням щодо себе людина може повторно захиститися в суді, коли її затримають. В Україні механізм повторного перегляду вироку залишається слабким: засуджений може подати апеляцію після затримання, але повного перегляду справи з нуля не передбачено.
Також у випадку заочного засудження процедура виконання вироку ускладнюється, оскільки засуджений перебуває за межами України. У таких ситуаціях Міністерство юстиції та прокуратура відповідають за переклад вироку та його направлення до відповідних органів іншої держави для визнання та виконання рішення українського суду. Як зазначає Яковлєв, немає єдиного органу, який би цим займався.
“Держава витрачає величезні ресурси на розслідування, судові процеси, залучення прокурорів і захисників, але в підсумку не може реалізувати вирок. Виникає питання: це процес заради процесу чи результату?”, — підсумував експерт.
Прокурор Департаменту протидії злочинам, вчиненим в умовах збройного конфлікту Офісу генпрокурора, Михайло Нечиталюк, визнає, що вироки in absentia в Україні є недостатньо ефективними. Процедуру заочного розгляду, за його словами, запровадили у 2014 році, щоб притягнути до відповідальності співучасників злочинного режиму Януковича. Втім, за словами експерта, навіть тоді її критикували:
“Сама сутність інституту провадження за відсутності підозрюваного або обвинуваченого суперечить основоположним засадам кримінального судочинства. В першу чергу — принципам змагальності сторін та забезпечення права особи на захист. Ще не доводилось спостерігати футбольний матч або боксерський поєдинок за відсутності однієї з команд. Але законодавець вирішив, що можливо проводити змагальний процес за відсутності одного з ключових учасників кримінального провадження — підозрюваного/обвинуваченого. При всьому бажанні захисник не може здійснювати належний захист без можливості узгодити позицію із підзахисним, який перебуває на окупованій території чи в Росії”.
Прокурор також погоджується, що наразі Україна недостатньо інформує росіян про висунуті їм підозри у воєнних злочинах та судові процеси, які проти них ведуться. Зокрема, це спричинено тим, що після 2022-го між Україною та РФ немає міжнародного правового співробітництва. Також росіяни не відповідають на повідомлення у соцмережах чи месенджерах, за допомогою яких їх намагаються проінформувати українські правоохоронці.
Михайло Нечиталюк додає, що процедура in absentia не гарантує реального відбування покарання. На думку прокурора, зараз пріоритетом має стати ретельне документування воєнних злочинів росіян та збирання доказів, що в майбутньому дозволить провести справедливі очні судові процеси над воєнними злочинцями.
Авторка: Аліна Латанська
Джерело: СУСПІЛЬНЕ